Бот. Ґуаякільський парадокс (нов.обл) Кідрук М.

У минулому кращий програміст компанії «TTP», Тимур більше не здатний займатися програмуванням. Він намагається забути події п’ятирічної давнини, коли створені ним боти втілилися у плоті й перетворилися на жахливих вбивць. Але він іще не здогадується, що боти вже поширюють нову епідемію агресії в Ґуаякілі. Величезна кількість людей потрапляє до психіатричної клініки після скоєння особливо жорстоких злочинів. Усі вони малюють однакові фрактали та повторюють ім’я ТИМУР...Макс Кідрук народився 1 квітня 1984 року у Рівному. У школі навчався у фізико-математичному класі з посиленим вивченням іноземної мови. У 2001 році вступив на механіко-енергетичний факультет у технічний університет в Рівному (спеціальність — «Теплоенергетика»). На другому курсі самостійно освоїв програмування. На третьому курсі почав працювати програмістом. Займався розробкою CAD-систем.У 2005 році переїхав до Києва. Вступив в аспірантуру КПІ на теплоенергетичний факультет. У 2007 виграв грант на навчання за кордоном і, покинувши роботу, виїхав на проживання до Стокгольму (Швеція). На початку 2008 року вступив до аспірантури Королівського технологічного інституту (Стокгольм).Подорожувати почав ще у 2007 році, коли приїхав на навчання до Стокгольму. Майбутній письменник спочатку мандрував Європою, але вже влітку класичність країн Старого світу набридла, і у 2008 він вирушив у тривалу подорож Мексикою. Це була перша велика мандрівка Макса за океан. Згодом він вирушає у ще одну подорож, цього разу до Південної Америки та острова Пасхи. Паралельно Кідрук починає займатися письменницькою діяльністю та збирати свої перші літературні нагороди: у 2009 році стає лауреатом конкурсу «Коронація слова», а також отримує диплом «Відкриття року» від книготоргової мережі «КС». У 2010 році отримує ще одну нагороду — ІІ премію конкурсу «Книга року від журналу «Корреспондент». В період з 2008 по 2011 рік подорожував більш ніж 25 країнами. Макс Кідрук розповідає, що не полюбляє сумних, трагічних творів, книжок, які пригнічують: «Життя й без того несолодке, а тому мені геть не імпонують романи, які намагаються показати його ще гіршим. Я зростав на книгах Даррелла, Сетона-Томпсона, Твена, Лондона, котрі примушували посміхатись, надихали мене і додовали снаги долати усілякі життєві негаразди».