Троща. Шкляр В.

«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше.Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя... Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника...Василь Шкляр — один із найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних письменників, «батько українського бестселера». Закінчив філологічні факультети Київського й Єреванського університетів. З 1988 до 1998 р. займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворено їм в романі «Елементал».Через випадок на риболовлі потрапив до реанімації, а після «повернення з того світу» за місяць написав свій найвідоміший роман «Ключ». За нього Василь Шкляр здобув кілька літературних премій (Гран-прі конкурсу гостросюжетного роману «Золотий бабай», премії столичних журналів «Сучасність» та «Олігарх», премію міжнародного конвенту фантастів «Спіраль століть» та ін.). Із них його найулюбленіша – «автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів». До речі, він поділів її з Любко Дерешем. Очолив видавництво «Дніпро», в межах якого здійснює видання своїх переводів-адаптацій зарубіжної та вітчизняної класики («Декамерон» Бокаччо, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Повія» П. Мирного) — у скороченому вигляді й сучасною мовою, без архаїзмів, діалектизмів і т. ін.Вдруге одружений, дружина Валентина — журналіст. Має доньку від першого шлюбу, яка тривалий час мешкала в Сполучених Штатах, а зараз переїхала на батьківщину. Як Василь Шкляр зізнавався в одному з інтерв’ю, він тримає її тут обома руками. «Вона хоче повертатися за океан, а я її постійно переконую, що тут жити краще».