Наука сторітелінгу. Чому історії впливають на нас і як ними впливати на інших. Вілл Сторр. (тв.паліт.укр.мова)

ТЕМАТИКАПисьменництво, сторітелінг, література, історія, нейропсихологія, психолінгвістика, копірайтинг.ПРО КНИЖКУ "НАУКА СТОРІТЕЛІНГУ"Такої книжки про сторітелінг ви ще не читали.Вона не про те, як написати вірусний текст. І не про те, як брати читача за живе.Вона переплітає світову й особисту історії, письменницькі інструменти та сучасні дані про роботу мозку.Вона вчить бачити історії в судових залах, на дитячих майданчиках, у сценаріях фільмів і сновидіннях. У кожній людині та ситуації, адже історії — це ми.Ви довідаєтеся, як стати оповідачами, яких хочеться слухати, і до яких прийомів вдавалися популярні письменники — від Вільяма Шекспіра й Агати Крісті до Джона Толкіна і Джоан Ролінґ.Автор ділиться підказками, які знайшов у нейробіологів, біхевіористів, філософів, соціологів, аби ваші тексти точно потрапляли в ціль.ДЛЯ КОГО ВИДАННЯДля всіх, хто цікавиться письменництвом, сторітелінгом, копірайтингом, мріє написати власну книжку чи хоче розповідати історії так, щоб його читали/слухали до кінця.ЧОМУ ЦЯ КНИЖКАЦя книжка глибша за ті посібники зі сторітелінгу, які ви бачили раніше. Ви навчитеся захопливо писати й утримувати увагу читача. Крім цього, дізнаєтеся про прийоми відомих письменників та роботу мозку — своєрідного цеху зі створення історій.ПРО ВІЛЛА СТОРРАВілл Сторр — британський письменник і журналіст. Написав шість книжок. Працював редактором в Esquire та GQ Australia. Дописувач Guardian, Observer, New York Times, New Yorker і Times. Як журналіст висвітлював громадянську війну в Південному Судані, самогубства чоловіків, вбивства на ґрунті расової ненависті в Австралії тощо.ВІДГУКИ ПРО КНИГУ "НАУКА СТОРІТЕЛІНГУ""Цю книжку обов’язково має прочитати кожен, хто пише. Справді революційний погляд на те, як і навіщо розповідати історії." Крейґ Пірс, співавтор сценаріїв фільмів «Ромео і Джульєтта», «Великий Гетсбі»"Мастрід для всіх, хто повязаний зі сторітелінгом. Матчастина, що показує, як саме читачі-глядачі сприймають і розуміють історії: у розрізі культури, психології і нейробіології. І все заради того, щоб створювати історії свідомо та конкретно, а не навмання." Стаська Падалка, копірайтерка, лекторка, власниця кадрового дому для копірайтерів «Копірська»"Якщо ви сприймаєте красне письменство як своєрідну магію, ця книжка опустить вас на грішну землю. Автор демонструє, що історії можна планувати, передбачаючи їхній вплив на читача, й виводить певні закономірності з наочними прикладами. Маленький бонус: ви по-новому подивитеся на деякі улюблені твори і зрозумієте, чим і як вони вас колись зачепили." Отар Довженко, експерт громадської організації «Детектор медіа»ЦИТАТИ З КНИЖКИ "НАУКА СТОРІТЕЛІНГУ"Про котиків і порядок слів у реченні"Надзвичайно важливо те, в якому порядку автор розставляє слова у реченні. Можливо, тому перехідна конструкція на кшталт «Джейн дала кошеня татові» зчитується краще, ніж неперехідна «Джейн дала татові кошеня». Ми уявляємо спершу Джейн, тоді — кошеня, а тоді аж — тата, і цей порядок відповідає порядку речей у реальному світі. Ми проживаємо події в правильній послідовності. По суті, автори створюють нейронні фільми в головах читачів та мають поважати дійсний порядок речей і подій…""З тих самих причин активний стан у реченні «Кіт випив молоко» дієвіший, аніж пасивний стан «Молоко випите котом». Якби ми були свідками події в реальному житті, нашу увагу б привернула подія, а не її наслідок. Ми б дивилися на кота, який прямує до мисочки плямкати молоком, а не на мисочку — в очікуванні, що от-от щось має статися. Активний стан спонукає читача проживати подію так, як він її прожив би у реальному житті."Історії допомагали людству вижити"Саме історії роблять нас людьми. Нещодавні дослідження свідчать, що в кам’яну добу, коли ми ще жили у племінних групах, то послуговувалися мовою для обміну «соціальною інформацією» і це посприяло стрімкому розвитку мовлення.Інакше кажучи, ми пліткували всмак. Розповідали оповідки про правильні та хибні вчинки, карали негідну поведінку, хвалили за послух, налагоджували співпрацю одноплемінників і тримали руку на пульсі життя племені. Історії про героїв і поганців, про радість чи гнів, які вони в нас збурюють, — знакові для виживання людського племені. Ми запрограмовані так, щоб насолоджуватись історіями."